Коли збираєшся вирушати зі столиці до Львова, дихання перехоплює одне невловиме, не зрозуміле на дотик очманіло-лагідне почуття... Щось середнє між диханням всепоглинаючого водовороту гірської ріки і тихого шепоту бруківки, цегли та вітражів середньовічних провулків...Всі почуття концентруються в передчутті, яке починає активну роботу з перетворення усіх душевних потоків в єдине нестримне прагнення опинитись ТАМ... у романтичному місті криштопівських ангелів з дротяними крилами та бубабістських птахорізок, міста гумору та тортур, пива та керосину, польських костьолів, єврейських під'їздів, патріотичних мітингів, п'яних бомжів, статечних інтелігентів та еклектичного нагромадження всього-всього-всього, що зуміло вислизнути з-поміж лещат курйозного переплетіння епох...
Львів - це місто, яке може стати ціллю життя, його невід'ємною суттю... Це місто, яке зуміло створити власний завершений світ атмосферу, ауру, мембрану, через яку все зовнє видається чимось таким далеким і нецікавим... Бо ж життя - існує лиш тут!
Львів, на щастя, не став Києвом. І, на щастя, навряд чи ним стане. Львів - це захід, Львів - це дійсно, форпост Європи. Київ - таке собі "місто-недо.." , "місто-метод", потрібне лиш для досягнення індивідуальних цілей кожної мурашки з різнобарвного натовпу, що стягується сюди звідусюд...... І не південь, і не північ, і не захід , і не схід...
Київ розбитий, він не цілісний, так як цілісна, наприклад , Москва у своєму зглобалізованому мегаполісному гламурі.. Як цілісний Львів, у своєму провінційному ретро-шармі..
І ось ми у Львові... Сидимо в затишній кавярні.. І рука тягнеться до серветки, на якій, за хвилю чорнильною вяззю матеріалізуються сокровенні думки :
"Коли буде весна, не "майже-...", а повна в своєму цвітінні весна, ми будемо уже не тут... А там.. На сході... Але наші душі купатимуться в зелені цього Львова, ми блукатимемо між його камяниць, сповнюючи ранкову бруківку музикою наших кроків..."
ФОТОМАНДРІВКА
КАРТА МІСТА
Львів не зовсім цілісний, це місто складається з двох частин.
ВідповістиВидалитиПерша з них- вулиці. А точніше нічні проходи, провулки, елегантні площі та акуратні проспекти. Вони романтично грають світлом, хоча насправді майстерно приховують все, що не повинно бути побаченим. Нічний Львів дихає своєю химерною маніакальністю, живиться спогадами про усі здочини, вбивста, гріхи, які коїлись тут багато століть. Коли гуляєш вночі, поряд чувєш голоси і скегіт ланцюгів привидів, що приречені вічно тягати свої ланцюги вулицями левової території. Коло ратуші почуєш скрип сходів, що прогинаються під душею білої Дами, біля оперного спів давно акторів, коло університету декламування поетів, і гру музик.
А друга частина- люди на вулицях вдень. Чудові, добрі, привітні, але вони мабуть мали народитись не тут і не зараз. Коли небудь, але не в цій раковій, робочій метушні, яка доречі Львову зовсім не личить.
Одним словвом приїжджайте і побачите!
Любомир