Камянець-Подільський: дотик вічності

Існують міста, в яких атмосфера старовини настільки густа, що потрапивши в неї, втрачаєш орієнтацію у часі. Ступаючи на бруківку - чуєш тупіт кінських копит і дзенькіт зброї, прислухавшись до мелодії дзвонів - відчуваєш відлуння щасливих і тривожних літ, доторкнувшись до столітніх мурів - поринаєш до витоків вічності. Саме таким є Камянець, що на Поділлі! Дивом збережене Старе місто, зусібіч оповите стрімкими каньйонами петлеподібної річки Смотрич живе у ритмі середньовіччя. Ці кілька гектарів древньої забудови - найбільша перлина української землі, залишена в спадок історикам, архітекторам та шанувальникам старовини. Всього лиш вузесенька смужка суходолу зєднує місто-острів, утворене зигзагом глибокого Смотрича, із зовнішнім світом. В 11 ст. цей єдиний підступ до багатого поселення був загороджений від небезпек величезною фортецею, що сьогодні входить в 7 чудес України.

Фото: сучасні >>> // ретро >>>

1. Історія міста

Детальніше…

2. Варто відвідати в місті

- Новопланівський міст. З нього відкривається прекрасна панорама на каньйон Смотрича.

- Водоспад зі схилу каньону. Статуя оленя зверху.

- Старе місто:

Ратуша на площі Польський ринок

Вірменська площа

Оборонні споруди:

Старий замок.
Новий замок.
Польний міст з брамою
Замковий міст.
Міська брама.
Вірменський бастіон.
Руська брама.
Польська брама.
Башта Стефана Баторія.
Різницька башта.
Слюсарська башта.
Кушнірська башта.
Казарми фортеці.
Південні оборонні мури.

Храми

Благовіщенська церква

Миколаївська вірменська церква

Іоанно-Предтеченська церква

Домініканський костьол

Тринітарський костьол

Монастир домініканок

Монастир францисканців

Костьол св.Катерини

Кафедральний Петропавлівський костьол

Петропавлівська церква

Покровська церква
Хрестовоздвиженська церква
Георгійвська церква

Замок >>>

Нова Східна башта.
Ланскоронська башта.
Комендатська башта.
Башта Рожанка.
Мала Західна башта.
Денна башта.
Ляська башта.
Тенчинська башта.
Башта Ковпак.
Папська (Кармалюкова) башта.
Водяна башта.
Північне подвір'я.
Південне подвір'я.
Місце Польного мосту з брамою.
Замковий міст.

Музеї >>>
-Стара фортеця (Адреса: вул.Замкова,1/ Працює без вихідних з 10.00 до 19.00 - в літній період, 9.00 до 18.00 - в зимовий період)
-Художній відділ музею (Адреса: вул. П'ятницька,11/ Працює без вихідних з 10.00 до 18.00 - в літній період, 9.00 до 17.00 - в зимовий період)
-Ратуша, пам'ятка архітектури ХV-ХVІІІ ст. Тут функціонують виставкові зали, де розташовано Музей грошей та експозиція магдебурзького права. У підземеллі відтворено експозицію з історії судочинства на Поділлі XVI-XVII ст. (Адреса: вул. Польський ринок, 1.Працює без вихідних з 10.00 до 18.00 - в літній період, 9.00 до 17.00 - в зимовий період)
-Відділ археології. (Вірменський торговий дім. Адреса: вул.. Соборна, 29а/ Працює без вихідних з 10.00 до 18.00 - в літній період, 9.00 до 17.00 - в зимовий періо)
-В діючому храмі Кафедрального костьолу Св. Ап. Петра і Павла, пам'ятка архітектури ХV-XIX ст.ст. у вільний від богослужіння час проводять екскурсії з історії архітектури цього храму та історії мистецьких творів, які в ньому знаходяться. (Адреса: вул.. вул. Татарська, 20 / Працює без вихідних з 9.00 до 16.0)

3. Варто відвідати поза містом

- Хотин

- Печера Атлантида (с.Завалля)

- Бакота

- Жванець

- Кармалюкова гора (державний заповідник)

- Китайгород

- Маків

- Залуччя

- Панівці

- Чорнокозинці

- Рихта

- Сокілець

- Субіч

- Дністровський каньйон

4. розташування і транспорт

Де знаходиться?

Місто Камянець-Подільський розташоване на півдні Хмельницької області, за 102 км від обласного центру.

Як дібратися?

До міста можна дістатися залізницею з Києва та Одеси на прямих поїздах. Або ж автомобільним транспортом з Хмельницького чи Чернівців.

Як орієнтуватися?

Місто насправді подвійне - воно включає в себе старовинне ядро, всередині півострова, утвореного Смотричем, (План-схема старого міста) і Нову забудову, яка розросталась навколо. Планування Нового міста дуже просте і зручне для орієнтування. (План-схема міста)

Залізничний вокзал.

Розташований трішки далекувато від старого міста. Щоб дістатися центру потрібно рухатись спочатку на південь по вулиці Привокзальній до автовокзалу, а потім повернути направо і йти по вул. князів Коріатовичів до Новопланівського мосту, за яким жадане місто-музей! Ця прогулянка займе у вас півгодини точно, тому, якщо часу обмаль, краще скористайтесь таксі або маршруткою в центр. (Розклад руху поїздів)

Автостанція

Знаходиться в центрі міста, за 15 хв ходьби від Новопланівського мосту, за яким розташоване старе місто з усіма його туристичними багатствами. Пройти до мосту легко - неохідно лиш обійти автостанцію ззаду і направитись по вулиці Коріатовичів в західному напрямі . Адреса: вул. князів Коріатовичів, 19. тел. (03849) 31251 (Розклад руху автобусів)

Таксі

Тел.: 055, 8 (03849) 90-055, 3 78 80
Моб.: 8 (097) 405 33 22, 8 (050) 555 57 06, 8 (063) 335 65 75, 8 (068) 202 04 55

5. Сезон, одяг та спорядження

- Місто привітне у будь-яку пору року. Щодо одягу і спорядження - стандартний набір для екскурсійних поїздок.

6. Проживання

- готелі

http://www.kam-pod.info/cgi-bin/index.cgi?page=categories&id=24

http://k-p.net.ua/page.php?17

http://www.stejka.com/ukr/xmelnickaja/kamenecpodolskiy/hotel/

7. Харчування

- http://www.kam-pod.info/cgi-bin/index.cgi?page=categories&id=4

- кафе "Під брамою" http://brama.kp.km.ua/

8. Рекреація, дозвілля, спорт

- http://www.kam-pod.info/cgi-bin/index.cgi?page=categories&id=8

- екскурсії - http://www.kam-pod.info/cgi-bin/index.cgi?page=content&catid=10&id=74

9. Інші сервіси

- http://www.kam-pod.info/cgi-bin/index.cgi?page=categories&id=29

10. Корисні лінки

- http://www.kam-pod.info/ - "Інформаційно-туристичний центр” Кам'янець-Подільської міської ради

- http://k-p.net.ua/page.php?59 - купа корисної інфи на розважальному порталі міста

- http://museum.k-p.km.ua/ - сайт Камянець-Подільського державного музею-заповідника

- http://www.tovtry.km.ua/ - сайт Національного природного парку "Подільські Товтри"

- http://dinaitour.livejournal.com/7092.html#cutid1

- http://tour.km.ua/kampod/

- http://city.kp.km.ua/ - офіційний сайт міста

Звіт з походу (Товтри)

Піший похід, 3 дні
Подільськими Товтрами

«СКІФИ: мандрівка Подільськими Товтрами»

Строки проведення: 10-13 квітня 2009 року

Маршрут: м.Сатанів – р.Збруч – мінеральне джерело – санаторій «Товтри» – цілющі джерела – городище «Звенигород» – вертикальна печера «Перлина» – грот відлюдника – г.Бохіт (язичницьке капище) – р.Збруч – с.Личківці –м. Гусятин.

Кілометраж: 35 км
Охват: 2 області України, костели, церкви, синагоги, скити, замки, палац, печера.
Керівник: Примак Віталій Олександрович
Кількість учасників: 17

Мета: Ознайомитись з природними та архітектурними памятками Подільських Товтр

Карта
Фото
Звіт

Шацьк і його поозер'я

Шацьк – центр блакитних очей Волині – єдиного району нашої держави, в якому площу озер можна порівнювати з площею суходолу. Поряд знаходиться найглибше озеро України Світязь – 58 метрів (вдля порівняння максимальна глибина Азовського моря – 16 м), а також 150 великих та маленьких озер, названих Шацькими.

Шацький район унікальний ще й тому, що більшу його частину займають території Шацького національного парку, створеного в 1983 р. для збереження краси справжніх поліських ландшафтів - озер карстово-льодовикового походження, соснових лісів, розмаїття флори і фауни Волині.

Фото: >>>

1. Історія міста

Перша згадка про Шацьк відноситься до 1410 року, коли польський король Ягайло послав мисливців до Шацьких лісів для заготівлі м"яса на військові потреби. В 1595 році Шацьк згадується у документах як містечко. За люстрацією 1564 року Шацьк ( в люстрації називається Шечко) налічував 35 дворів тяглих селян, 7 городників, 3 комірники і 33 рибалки. Всі ці категорії населення перебували на становищі кріпаків. Загальна сума податків з села визначалась в розмірі 419 злотих і 29 грошей на рік.

В 1812 році Шацьк в складі північно-західної Волині зазнав навали Наполеонських військ. В середині вересня 1812 року Шацьк був визволений від французів.

З 1768 по 1849 рік селище належало родині феодала Браницького. Пізніше царські власті конфіскували землі Браницького і селяни Шацька набули статусу державних. З початку викупу земель поглиблюється майнова нерівність. За люстрацією 1874 року з 305 дворів лише 43 одержали "повний наділ" , 186 півнаділу, решта і того менше. В 1906 році в Шацьку налічується 428 дворів і 2886 чоловік населення.

В період Першої світової війни багато господарств були змушені евакуюватися до Росії. Їх повернення назад затяглося на роки. Жовтнева революція в Росії докотилася і до Шацька. За спогадами старожилів і архівними документами в Шацьку діяв ревком.

З кінця 1920 року по вересень 1939 року Шацьк входив до складу панської Польщі.

17 січня 1940 року Шацьк став районним центром, а в березні цього ж року відбулися вибори до місцевих рад....

Детальніше…

2. Варто відвідати в місті

- Музей Шацького Національного Парку

- Місцевий ринок

3. Варто відвідати поза містом

- Озеро Світязь – так званий "Український Байкал", найглибше озеро країни, що поступається площею лише лиманам на Одещині. Озеро має дивну здатність до самоочищення завдяки потужним джерелам, що бють з підводних карстових воронок. Про цілющі властивості світязьчанської води знали багато століть тому, коли вивозили її спеціально для косметичних цілей в варшавські салони. Навіть тепер, незважаючи на масовий наплив відпочиваючих, воді вдається зберігати вражаючу прозорість. Дно озера можна легко оглядати на кількаметрововій глибині...

Специфічною рисою озера є поступове зростання глибини - тепле і добре прогріте до піщаного дна мілководдя тягнеться сотні метрів від берегової лінії, а тому це ідеальне місце для купання дітей. Коли ж ви самі захочете поплавати,- будете змушені довго чалапати по воді. А коли нарешті зайдете по шию, дно озера швидко "пірнає" вниз... кудись туди... до своїх рекордних глибин.

Для туристично-рекреаційних цілей використовується (на щастя..) лише частина берегової лінії - особливо відомі пляжі урочища Гряда та Куточку Рибалки, які в сезон просто кишать пляжниками з Волині та сусідніх областей. Це найкращий варіант для шанувальників спілкування, нових знайомств і шумного куражного відпочинку. Гарний окультурений пляж знаходиться в санаторії "Шацькі озера", але туди найдовше добиратися.

Менш людне місце для купання - сільський пляж. Пісок лише в безпосередній близькості до лінії води, далі від берега розкинулись травяні луки і заболочені ділянки. Публіка більш тиха і сімейна, адже її в основному складають відпочиваючі в приватному секторі села. >>>

- Острів на Світязі - волинський письменник Віктор Лазарук найкраще передав почуття, що виникають при погляді на острів, що велично стоїть посеред озера: "У кожного, хто побуває на Світязі, виникає бажання ступити на зачарований берег острова, на ту золоту смужку землі, що тоне в темно-синіх далях розколиханого озерного простору...Золотим стогом осунулося за лісом сонце. Дивимось на північ, де на горизонті тоне острів, у вечірніх сутінках знову схожий на середньовічний замок. Озеро шумить і шумить, ніяк не вляжеться спати. А вітер несе до берега нові, свіжі покоси хвиль. І здається, що там, у темряві, пливуть і пливуть із сіном на човнах «водяники» і «світязянки». І линуть звідти таємничі голоси, сплески, шарудіння і глибоке зітхання..."

В народі це зачароване "око Світязя" називають романтичним "Островом закоханих", або не зовсім романтичним "Островом Космонавтів" (адже тут була база відпочинку радянських космонавтів, серед відвідувачів якої памятають і Юрія Поповича)

- Затока Лука - затока озера Світязь, що зєднана з ним вузесеньким перешийком і є Світязем в мініатюрі. Село Світязь розкинулось якраз між цією затокою на сході і вигином берегової лінії головної улоговини озера на північному-заході. Найкраще оглядати водойму з човна на світанку, або на заході сонця. Затока дуже мальовнича. Біля берегів ростуть водяні лілеї та кувшинки. Крізь зарослі очерету прориваються, сільські місточки, побудовані господарями прибережних хат. Чудове місце для рибальства. А на східному березі, навпроти села, є невеличкий тихий мис, на якому можна відпочити від шуму Світязьких пляжів і не гірше покупатись.

- село Світязь. Петропавлівська церква (1846р.). За історичними джерелами, власниками села Світязь у ХVІ-ХVІІ століттях були волинські князі Сангушки, поборники православ'я. Фундатором багатьох храмів волинської землі був князь Федір Сангушко. Відомим є його вклад у спорудження храму Святого Миколая у Милецькому монастирі. Володіли Світязем та прилеглими землями відомі історичні особистості. Так, указом польського короля Яна Казимира від 6 липня 1659 року Любомльське староство, у тому числі й Світязь, стало вотчиною київського воєводи гетьмана Івана Виговського, а після його смерті перейшло до сина Остапа. Виговські володіли цими землями до 1678 року. З 1775 року Любомль з прилеглими землями був переданий у володіння графу Францішеку-Ксаверію Браницькому. За одним із переказів саме граф Браницький дозволив рубати ліс для будівництва храму. Отже, дерев'яний храм у селі Світязь був побудований в останній чверті ХVІІІ століття з фундації Браницьких.
Це, власне, був перший храм, опис якого ми маємо. У клірових відомостях від 25 грудня 1796 року про церкву святих Петра і Павла повідомляється, що храм був дерев'яний, старий, але до священного служіння придатний. У селі Світязь нараховувався 101 двір і проживало 508 душ парафіян. Приписними до Світязької церкви були села Смоляри і Голядин. Всього парафіян з приписними селами нараховувалось 643. У клірових відомостях за різні роки можна простежити кількість парафіян у Світязькій церкві. Так, станом на 31 грудня 1804 року церква мала 708 парафіян, а в 1811 році - 567, у 1813 - 682.
Страшним лихом для дерев'яних храмів Волині в усі часи були пожежі. Не оминула лиха доля і Петропавлівську церкву. Трагічним став день 22 січня 1834 року, коли храм знищила пожежа. За переказами вогонь поширився від незгаслої свічки. Вдалося врятувати лише дещо з церковного начиння, книги, церковні документи, зокрема, метричні книги, починаючи з 1799 року. Однак, село не могло існувати без церкви. І вже у 1835 році селяни побудували каплицю Святого Петра і Павла. Каплиця знаходилась на східному березі озера Світязь. Правдоподібно, що саме на цьому місці на початку сорокових років ХІХ століття графом Владиславом Браницьким було розпочато будівництво мурованої церкви. Спорудження храму по смерті графа завершила його дружина - графиня Роза Станіславівна Потоцька. Родина Браницьких побудувала ще ряд храмів на Волині, серед них у Шацьку та Головно.
У 1846 році Петропавлівська церква у селі Світязь була освячена священиком отцем Євфимієм Пінькевичем, який багато років прослужив у храмі. (за матеріалами статті Валентини Штинько, Євгенії Ковальчук) >>>

Найкращий варіант для сімейного відпочинку - проживання в приватних оселях зеленого туризму в селі Світязь. Оголошення "Здаю кімнати для відпочинку" на кожному другому помешканні села. Мінус - трохи прийдеться пройтись, щоб дістатися озера.

- "Куточок рибалки" - так називається територія що тягнеться вздовж південного берегу оз. Світязь від села до пансіонату Шацькі озера. Найпопулярніша рекреаційна зона, що складається з піщаних пляжів, зарослів очерету, пострадянських і новочасних баз відпочинку, гігантських наметових містечок, що наводять на думку порівняння з поселеннями хіппі в Силіконовій долині... Місцина шалено популярна особливо серед молоді, завдяки дешевизні відпочинку ( на відміну від Гряди, сервісна інфраструктура тут менш розвинута, є тільки кілька маленьких магазинчиків з найнеобхіднішими товарами і стихійний базарчик вздовж шосе). Місцина ідеальна для масових виїздів компанією, невибагливою до вигадок цивілізації. Основні заняття: купатись, пити пиво з друзями прямо на пляжі і заводити нові знайомства. Щоб розслабитись і нормально позасмагати в гарячий сезон, потрібно мати залізні нерви - велика щільність тіл на метр квадратний...

- Урочище «Гряда» - більш облаштована рекреаційна зона на східному березі оз.Світязь, на якій одна за одною розташовані більш ніж 70 баз відпочинку, в основному державних і комунальних підприємств і установ Волинської та Львівської області. На околицях Гряди розбудовуються і сучасні приватні відпочинкові комплекси. За смугою спільного піщаного пляжу простяглася поділена між базами зона з будиночками і вагончиками серед соснового лісу, між якими прокладені затишні алеї. На кожній базі багато альтанок, лавочок та різних форм малої архітектури, характерних для часів розвинутого соціалізму. Далі проходить смуга головної вулиці Гряди, вздовж якої зосереджені кафе, диско-бари, їдальні на будь який смак. На невеличкому ринку можна придбати у місцевих жителів всі необхідні речі для відпочинку, а також сувеніри, ягоди, гриби, рибу... Плюси: наявність затишного лісочку, в якому можна сховатись від спеки, краще розвинута туристична інфраструктура. Мінуси: для довгострокового відпочинку важче знайти місце для проживання, адже для проживання на базах потрібно дістати профспілкову путівку, нові приватні туристичні комплекси досить дорогі, якщо вам необхідний тихий відпочинок - вам не сюди - шумна музика з оточуючих барів і веселі сусіди можуть не давати вам заснути впродовж усієї ночі;-)

- Озеро Пісочне >>>

- Озеро Перемут >>> , фото

- Озеро Луки >>>

- Озеро Пулемецьке >>>

Група малих озер:

- Озеро Острівянське >>>

- Озеро Соминець >>>
- Озеро Кримне >>>

- Озеро Линовець >>>

- Озеро Карасинець >>>

- Озеро Плотиччя >>>

- Озеро Озерце >>>

- Озеро Мошне >>>

4. розташування і транспорт

- Місто Шацьк – адміністративний центр найбільш заозереного району України - розташоване у най північно-західнішому куточку Волині. Звідси можна легко дістатися як до Польщі, так і до Білорусі. ( Карта району >>> Топографічна карта Шацьких озер >>>)

До Шацька можна дістатися автобусами та маршрутками з Ковеля, що є великим залізничним центром України. Ковельська автостанція знаходиться поблизу вокзалу, на протилежному щодо колій боці. Також гарне сполучення з Трускавцем, Львовом, Червоноградом, Нововолинськом, Володимиром-Волинським, Луцьком, Рівне.

5. Сезон, одяг та спорядження

- Не забувайте, що їдете на Полісся. Це український аналог Туманного Альбіону, якщо говорити про ймовірність дощів. Влітку може бути мокро і холодно..

6. Проживання

- Оселі зеленого туризму. За останні роки їх зявилось с.Світязь на будь-який смак і ціну. При виборі рекомендуємо орієнтуатись на такі деталі як близькість до пляжу, облаштування кімнати, режим використання кухні, можливіть отримувати готове харчування безпсередньо у господарів, можливість оренди човна тощо.

http://www.ozera.com.ua/private.html

http://www.svityaz-tour.com.ua/ua/accommodation.php

- Туристичні бази. Лишились після розпаду СРСР в урочищі "Гряда" і на "Куточку рибалки" біля с.Світязь. Перелік баз і їх контакти можна скачати на сайті Шацької РДА (кінець сторінки)

- Пансіонати, санаторії:

Пансіонат "Шацькі озера". На мальовничому південному березі найбільшого озера Світязь розміщений пансіонат “Шацькі озера” (486 місць).
У пансіонаті працює їдальня, бар, кафе. До послуг відпочиваючих спортивний зал, де можна пограти в теніс, більярд. На березі озера функціонує пункт прокату. Є сауна з послугами масажу. Телефон для довідок: 8 (03355) 2-51-12

Санаторій "Лісова пісня". На березі цілющого озера Пісочне функціонує санаторій “Лісова пісня” (440 місць). Цілюща вода, піщані пляжі і багата своєю різноманітністю природа сприяє лікуванню та відпочинку в санаторії. Провідним фактором у лікуванні є комплексна фітотерапія з використанням екологічно чистої місцевої фітосировини та цілющого меду. У санаторії працює специфічний фітобар, що вражає запахом лісових трав, відрізняється від усіх інших лікувальними чаями, наливками, настоями та відварами. Фітованни у санаторії унікальні: морські кисневі з вівсом, хвоєю, коров’яком, гречкою, чистотілом, розмарином, валеріаною. Особливо корисні тим, хто скаржиться на остехондроз або має дерматологічні захворювання, розлади нервової і серцево-судинної систем. Вперше впроваджено й фотогальванічні ванни, яким немає аналогів в Україні. Їх ефективність насамперед відчують ті, хто переніс інфаркт чи інсульт і потребує реабілітації, аби повернутися до повноцінного життя. В санаторії є одно-, дво-, а також напівлюксові одно- та двомісні й люксові дво- й тримісні номери. До послуг відпочиваючих спортивні зали, більярд, тренажерний зал. Є можливість відвідати капличку, де регулярно проводяться богослужіння. Замовити путівку і отримати інформацію про санаторій можна за телефонами: 8 (03355) 2-56-06, 2-55-75, 5-55-42.

- Наметові містечка

Урочище "Гряда". Північна околиця, за КПП.

"Куточок рибалки". Західна околиця.

7. Харчування

Якщо ви вирішили харчуватися самостійно, відпочиваючи на озерах, рекомендуємо відразу закупитися в Шацьку. Тут нормальний вибір, і ціни відчутно дешевші, ніж на місцях. В Шацьку є навіть супермаркет "Край" (біля шосе, що веде до села Світязь).

Оптимальний варіант - якщо у вартість вашої путівки входить харчуання, або є можливість харчуватись в господарів. Якщо ні - то мусимо вас розчарувати - сервіс масового харчування розвинутий слабо. Заклади, які пропонують обіди, можна перелічити на пальцях, а співвідношення ціна/якість залишає бажати кращого.

8. Рекреація, дозвілля, спорт

- Водний спорт (човни, катамарани)

- Волейбол

- Рибалка

- Екскурсії

http://www.ozera.com.ua/offer.html

- Пляжний відпочинок

- Гриби, ягоди, цілющі трави

9. Корисні лінки

- Сайт Шацької районної держадміністрації - http://www.shaadm.gov.ua/

- Туристична агенція "Світязь-Тур" - http://www.svitiaz.lutsk.ua/

- Місцеве Туристичне агентство - http://www.ozera.com.ua/offer.html

Кирилівська церква. Київ

Автор: Катерина КЛЮЗКО, культуролог, економіст

„Душа Кирилівського собору”

Присвячується усім працівникам прекрасного музею «Кирилівська церква», які доглядають і дбають про нього, а також тим, хто кожного недільного ранку запалює лампадку душі цього собору.

Всім добре відомий вираз вчителя з твору видатного українського письменника Олеся Гончара „Собор”: „Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ... ”[1], а чи замислюємося ми про душу самого собору, про його стан, історію та настрій. Все він бачить та бачив кожного хто приходив до нього і залишав частинку своєї душі, чи то радість чи смуток. Адже, кожен залишає частинку себе у соборі і забирає частинку собору з собою, це відбувається доти, доки ти не станеш одним цілим з ним, і не уявляєш існування один без одного. І коли доля кидає тобі виклик та допомагає знайти свій власний храм, вважається, що тобі пощастило вдвічі. Ось і надалі я буду досліджувати та цікавитись життям одного з храмів Києва, який для мене cтав майже рідним.

Як відомо Київ багатий на істоичні пам‘ятки та архітектурні споруди. Київ як відкрита книга історії, яку можна безупину читати і звісно доповнювати її сторінки своїми розповідями.

Отже, я запрошую Вас на екскурсію одного з куточків Києва, що на далекій його околиці під назвою Дорогожичі, яка славиться видатною спорудою як Кирилівська церква.

Існує безліч легенд створення Кирилівського храму, які пов'язані навіть з Кирилом Кожум'якою відомим міфічним київським героєм.[2]

Кам‘яна Кирилівська церква входила до фамільного Кирилівського монастиря, який був заснований у 1140 році чернігівським князем Всеволодом Ольговичем. Ця споруда слугувала не лише як монастирь, а й виконувала захисну функцію укріплення Києва. Адже саме на Дорогожичах в 1139 році чернігівський князь Всеволод Ольгович розгорнув свої війська і послав ультиматум свому супернику князю В'ячеславу з проханням поступитися Києвом. В'ячеслав виконав прохання і в 1140 році Всеволод ввійшов до Києва. Він княжував у Києві 6 років і 5 місяців. Саме на тому місці де була здобута перемога за Київький престол Всеволод і прийняв рішення закласти собор на честь святого патрона, Александрійського архієпископа Кирила. Свій початок культ Св. Кирила та Афанасія бере з XII століття, його започаткувала мати Всеволода і дружина Олега – Феофано Музалон.[3] Всеволод був першим на Русі, хто заснував храм і монастир святого Кирила, який пізніше отримає своє «бінарне» продовження в Новгороді, до речі в останньому він не зберігся.[4] Це ще раз нам доводить те, що ми є свідками унікального і неповторного явища в історії не тільки Києва, а й усієї Київської Русі.

Будівництво собору розпочалось у 1140 році за сприянням Всеволода Ольговича (Кирила), як вже було зазначено раніше, але завершила будівництво монастиря і собору при ньому вдова княгиня Марія Мстиславівна, ймовірно, у 1150 році. Ансамбль монастиря тих часів включав також трапезну, братські келії та келії ігумена, а також дерев'яні фортечні стіни.

Кирилівська церква була заміською резиденцією та згодом стала родинною усипальницею для роду Ольговичів. У 1179 р. тут було поховано дружину Всеволода Ольговича - Марію Мстиславівну, а у 1194 р. відбулося поховання великого київського князя - Святослава Всеволодовича, одного з головних героїв давньоруської поеми "Слово о полку Ігоревім".

Кирилівський монастир знав час розквіту та запустіння, особливо під час татаро-монгольської навали. Він був неодноразово спаленим та зруйнованим, а також відновленим. Імена видатних людей таких як К.К.Острозький, К. Розумовський, Б.Хмельницький, М. Ханенко, І. Мазепа та багатьох інших меценатів закарбувалися в історії монастиря.

У 1748-1760 рр. здійснювалися відбудовчі роботи під керівництвом І.Григоровича-Барського. Тепер вже весь архітектурний ансамбль набув рис українського бароко. Була збудована надбрамна триярусна Благовіщенська церква-дзвіниця (перший ярус - брама, другий - церква, третій - власне дзвіниця), яка потім буде розібраною з метою "соціалістичної реконструкції міста" в 1937р.[5] Та встановили новий бароковий п'ятиярусний різьблений із липи позолочений іконостас, а стіни були розписані художниками Києво-Печерської іконописної майстерні під керівництвом А. Галика.

У 1786 р. монастир було ліквідовано та передано під «інвалідний дім», за наказом Катерини ІІ. В інтер'єрі церкви весь живопис було наказано забілити вапном.[6]

У 60-ті роки ХІХ століття Кирилівська церква опиняється у центрі уваги суспільства: священник П. Орловський під шаром вапна відкрив фрагмент фрески. Ці роботи проводилися до 1884 під керівництвом А.В. Прахова. На жаль, для відкриття фресок ХІІ ст. зняли і темперний живопис XVIII ст. в стилі українського бароко. У місцях, де старовинний живопис не зберігся, композиції були написані заново учнями київської рисувальної школи М.Мурашка: І. Селезньов, М. Клеманов, С.Гайдук, Ф. Зозулін, І. Їжакевич, Х.Платонов, М. Пимоненко та ін. Але справжніми шедеврами є роботи, виконані відомим російським художником М. Врубелем. Він працював над такими відомими роботами як зображення архангела Гавриїла, композиції "Вхід Господній у Єрусалим", "Надгробний плач", "Зішестя Cвятого Духа на апостолів" та інші роботи майстра.

Чудовий мармуровий іконостас ХIХ ст. прикрашають чотири ікони, виконані по ескізах А.В. Прахова, М.О. Врубелем, які він написав у Венеції, - Богородиця, Христос, Св. Кирило та Св. Афанасій.[7] Найвиразнішим твором серед них є образ Богородиці з немовлям, ікона написана в кращих традиціях італійського Ренесансу. В бездонних очах цієї крихітної молодої жінки, одягненої в дорогі тканини, стільки страждання і тривоги за долю сина, що вона сприймається як уособлення материнської скорботи. А образ Христа з розкритою книгою у руці з чистими аркушами наштовхують глядача на думку про свою “Табулу расу”, яку кожен пише самостійно своїми вчинками і діями. Згідно християнською іконографією, така книга символізує початок Страшного Суду: в цю книгу впишуться людські діяння, та по них судитимуть рід людський.[8]

Піднявшись вузькими сходами, що розташовані в товщі північної стіни, на другий поверх, де знаходились князівські полати (хори), відчувається велич храму ХII ст., так, як її відчували давньоруські князі. Вражає монументальний розпис ХII, ХVII, ХІХ ст., який створює цілісний живописний ансамбль. Раніше навіть підлога в церкві мала мозаїчний аморалій. Вона була виклана мозаїками, що утворювали геометричний килим. Ще однією загадкою цього храму був маленький боковий хідник перед південною апсидою, куди вели сходи в товщі стіни вівтаря.[9]

Кирилівська церква майже повністю зберегла інтер'єр ХІІ ст.

Особливу цінність представляють фрески ХII ст. (понад 800 м²). На території колишнього Радянського Союзу це найповніший ансамбль розписів ХII ст. Диво цих фресок Кирилівської церкви неможливо утримати в собі, йому затісно в єстві споглядача.

Серед фресок - численні фігури пророків, барвисті орнаменти. На стінах і зведеннях нартекса збереглася композиція "Страшний суд", але в цій композиції залишилася лише частина з зображенням раю, сцена пекла ж не збереглася: містична річ – вона подарувала прийдешнім поколінням лише Царство Боже, а пекло щезло зі стіни! І лише в ХІХ ст. під час оновлення храму А.В. Прахов розробив композицію пекла.[10]

У Кирилівському храмі знаходяться композиції ХII ст., аналогів яким не існує в жодному з сакральних пам'яток всього візантійсько-балканського кола – це житійний цикл Св. Кирила та Св. Афанасія Александрійських у південній апсиді. Такі зображення, як наприклад фреска ,,Ангел, що звиває небо в сувій” відзначаються сміливістю композиційних прийомів. Вона прикрашає пілон південного стовпа нартекса. Ця динамічна, вишукана в живописному відношенні сцена кінця світу виконана у кращих традиціях давньоруського монументального живопису і є одним із неповторних шедеврів.[11] Сумне обличчя ангела, трепетний зліт крил, покірно схилена голова передають неминучість і трагізм події. Вражають витончений малюнок і колорит сцени, витриманої в ніжних блакитних, рожевих і зелених тонах.

Від живопису ХVІІ ст. зберігся лише монументальний портрет ігумена Кирилівського монастиря Інокентія Монастирського, розташований на південній стіні. Цей живописний твір є цінним взірцем українського монументального портретного живопису ХVІІI ст.

У 1929 році Кирилівську церкву оголосили Державним історико-культурним заповідником, зважаючи на її історичну та художню цінність.

У 50-х роках ХХ століття після реконструкції було зробленне відкриття, під церквою знаходяться поховання XVII - XVIII ст. Це підтверджувало згадки авторів про наявність під фундаментами храму підземних ходів.

А з 1965 року Кирилівська церква входить до складу архітектурно-історичного заповідника "Софія Київська".

Зараз же Кирилівська церква використовується як музей і відкрита для відвідувачів, в ній проводяться екскурсії. Але вона живе і іншим життям, по деяких днях тут правиться служба. Ввечері в суботу, або зранку в неділю сюди поспішають парафіяни з трепетом в душі, вони неначе повертають нас до справжнього єства цього храму, до його істинної душі та призначення. В ці миті відчувається подих історії. Літні жінки роздають милостині, діти поспішають до батюшки за благословенням і все це під дзвін дзвонів, які закликають на службу Божу. І ось заходячи в храм відчуваєш запах ладану, чуєш спів хору і твій погляд зупиняється на яскравому світлі пані кадила, промені якого розкинулись на весь храм. Мимоволі підіймаєш голову, щоб подивитися на стелю-небо з якої на тебе дивляться ікони різних віків і починаєш вдивляєшся в них наче у вікна історії. Водночас це вікна в духовний нематеріальний світ, який не має ні часу, ні простору і в якому перебуває Божественна благодать та всі, хто її бачив за життя. Саме завдяки змальовування образів із цього нематеріального світу кожен християнин здобував можливість спілкуватися з їхніми первообразами під час молитви. Ікона стає книгою для народу. Внутрішній стан передається через вуста, очі, порухи рух. Людина споглядаючи ікону, відчуває духовне піднесення, переймає радість і скорботу, аскетизм.

Це не поодинокий випадок існування церкви та музею в Києві. Парафіяни не запалююсь свічки, а працівники музею постійно дбають про стан пам'ятки. В цій справі дуже важливе взаєморозуміння один одного, вміння йти на компроміси та шанобливе ставлення до думки кожного задля збереження унікальної пам'ятки для наших нащадків. Щоб чудові бані, перлини українського зодчества, Кирилівської церкви, що височіють на пагорбах Києва, пестили око своєю непохитною красою ще не одне покоління.

Архітектура храму символізує образ чуттєвого світу, сотвореного Премудрістю Божою. Храм трактується як символ людини. Кирилівська церква була поштовхом до появи нового архітектурного типу в сакральному будівництві Київської Русі ХІІст. Це свідчить про помітне послаблення візантійського впливу на архітектуру і розвиток національних рис старокиївського, і київського християнського мистецтва.[12]

Від колишнього архітектурного ансамблю збереглися тільки власне Кирилівська церква (XII-XVIII ст.), одна з наріжних башт з фрагментом фортечних мурів (1760) та споруда пральні з сушильнею (1820-ті), яку збудували для богадільні, а в наш час помилково вважали трапезною.

Стародавня архітектура Кирилівської церкви і її чудові настінні розписи роблять цей пам'ятник одним з найцінніших і цікавих музеїв країни. Кирилівський храм запрошує кожного, задля молитви і задля пошуку відповідей на вже поставлені запитання та задля нових запитань, з якими звертається до нас це білокам'яне диво - безцінна пам'ятка, яка є надбанням усього людства. Він вартий уваги і поваги так само, як похилі люди та ще й тому, що він неймовірно цікавий і звісно може кожному дати відповідь на його запитання. Хто шукає, той завжди знайде!

Ось така дивовижна історія цього храму. Але це лише краплина в морі, невелика частина тієї таємниці, яку я намагалася розкрити. Головне щоб ми не забували ті прості слова „Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ... ”, а від себе я додам, щоб ми не забували ще й про душу самого собору і завжди залишалися Людьми.

Кожен з нас, повинен замислитися над такими запитаннями: Чи збагачується духовно сучасна людина? А якщо збагачується, то за рахунок чого? Що саме вона набуває? А що втрачає?

Ми повинні пам'ятати, що культура є основним елементом духовності і патріотизму сучасних українців. Що сучасний світ та життя людини в ньому повинен базуватися на загальнолюдських принципах. На прикладі Кирилівської церкви ми переконалися, що Україна – Русь в давньому мистецтві як живопису, так і монументальному, створила свій зримий духовний образ, свою ідентичність, чого не вдалося Візантії. У ньому відображено духовне багатство народного генія, його високі творчі можливості.

В умовах третього тисячоліття, свободи і незалежності пробуджується титанічна здатність українського народу до творення краси і добра, наділення їх високою духовністю.

В періоді Київської Русі Україна здійснила свій перший цивілізаційний вибір, сьогодні на часі – загальнолюдський, європейський, глобальний.

І в цьому глибоке значення має висока духовність наших джерел, вивчення матеріального і духовного здобутку творчого генія народу.

Ми стоїмо лише на початку цього шляху і пройти його маємо з гідністю!

P.S. Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий.

Живе не той, хто чадить. Живе – хто іскрить!

Ще Фото >>>

Де знаходиться?

на Куренівці, північній околиці Києва, на перетині вулиць Олени Теліги та Новокостянтинівської

Адреса: вул. Олени Теліги, 12Б (показати на карті)
Телефони: 468-11-26; 417-22-68

Як дібратися?

Від метро "Дорогожичі" сідаєте на будь-яку маршрутку, або троллейбус №27, що йде в напрямку метро "Петрівка". Або навпаки:-)

Карта

>>>

Екскурсія

Можна замовити безпосередньо на місці, адже церква зараз, в час, вільний від богослужінь використовується музей, філіал національного заповідника ''Софія Київська'.
Телефони: 468-11-26; 417-22-68

Богослужіння

Богослуження у храмі звершуються у недільні та святкові дні, а щоденно літургії відправляютья у колишньому монастирському Трапезному храмі, відреставрованому коштами віруючих.