середа, 21 липня 2010 р.

Судак: старі археологічні нотатки ( 2005 рік )


Солдая, Сугдея, Сурож… Саме так у різні часи називали торгове поселення, що розкинулось на неприступній горі, омитій хвилями Чорного моря, зігрітій благодатним кримським теплом. 

Місто жило, розвивалось, розквітало. Не зважаючи на те , хто ним володів: візантійці, генуезці чи турки. У XV столітті воно було вдвічі більшим за тогочасний Париж.


Проте, як і сонце, і ми, і все в цьому тлінному світі, що після зеніту неодмінно хилиться, падає та врешті зникає з очей, могутня Солдая поступово руйнується нещадними віхами часу. Солдая на довгі століття повертається в обійми матері-землі.

І тепер лиш незламні стіни фортеці тісним кільцем оточують навіки поховане місто, ревно охороняючи всі його таємниці.


…”Скіфи” поставили перед собою нову мету: зняти цю завісу таїни, попередньо знявши чим товстіший шар кам’янистого ґрунту, щоб рештки сугдейської архітектури знову побачили світ. А світ побачив їх.

Ось так і відбулась археологічна експедиція тур клубу “Скіфи” в Генуезьку фортецю ( м.Судак, Південний берег Криму). Пропонуємо вашій увазі деякі записи із нашого “польового” щоденника.

15 липня, четвер
Взавтра ми вирушаємо відкривати нові горизонти: морські далі, культурні шари, повні археологічних загадок, таємничі вершини Кримських гір. ”Скіфи“ їдуть в Судак. Попереду – археологічні розкопки!

Керівник групи: Олег Дрегало, досвідчений турист, екс-президент та головний “ідеолог” клубу.
Склад групи: 25 чоловік, 17 дівчат, 8 хлопців.

19.00.
Збір учасників. Видача спорядження. У кожного в очах азарт та очікування нової пригоди.
Але все таки: що привело усіх нас сюди ? Проводимо опитування, кожен намагається відповісти на запитання

“Що ви очікуєте від поїздки в Судак ?”

“Море вражень! Найголовніше, щоб усі були разом. А ще очікую гарної погоди, теплого моря і веселих пригод на голову!”

“Жду усього, що сама придумаю і трішки менше. Це для того, щоб коли приїдемо, були тільки хороші враження”

“Яскравих вражень, цікавої компанії, гарної забави, моря і, звичайно, цікавих розкопок !!!”

“Роботи без втоми і відпочинку” – це, звичайно, жарт. Насправді, думаю, що знайдемо купу цікавих знахідок: пару скринь із золотом та діамантами, такого-сякого скелетика, ну і ще щось. І, загалом, очікую багато сонця, морського бризу в обличчя, присмак солі на зубах і азарту справжнього морського вовка в душі”

Ось таким був настрій напередодні виїзду в сонячні краї.

16 липня, п’ятниця
19.00. Сьогодні ми вирушаємо в путь. Збираємось справа від ескалатора на залізничному вокзалі. Ціла гора рюкзаків. Всі горять бажанням їхати, адже ніхто не запізнився до відправки потяга “Київ – Севастополь”. “Скіфи” вимушені розбитися на дві групи по абсолютно різних вагонах. Та це не завадило: ходили “в гості”. Крім того, в усіх – бокові місця. Але це теж не стало проблемою. Ми все одно ухитрилися сісти в своє живе коло (зайнявши місця в сусідніх купе) і весело повечеряти.

17 липня, субота
Гарно виспавшись, прокидаємось: хто в Херсоні, хто в Джанкої. За вікнами спостерігаємо попалені спекою степові краєвиди, виноградники, чагарники.

10.53. “Скіфи” вивантажуються в Сімферополі. Із залізничного вокзалу перебазовуємось на автобусний. Двогодинне ознайомлення з містом, закупка провізії та квитків на автобус в Судак. Кожен отримав своє від цього короткочасного перебування в столиці АРК.

14.10. Наш автобус вирушає! Усі в зборі. Рюкзаки завантажені в багажні відділення. Пасажири разом із водієм з жахом в очах спостерігали за окупацією “Скіфами” транспортного засобу. За кілька хвилин всі місця зайняті. Нікого не забули? Вперед!!!

По дорозі виходили на зупинках в затишні гірські кримські містечка подихати свіжим повітрям, подивитися на краєвид. Проте, найбільше вражень було після переїзду перевалу, за яким ми опинились в мальовничій гірській долині, оточеній скелястими вершинами будь-яких фантастичних форм.

Емоції стрибнули за найвищу риску шкали, коли дізналися, що це і є Судак. А коли досягнули нашої фортеці – була вже справжня ейфорія. В голову важко вкладалася думка, що МИ БУДЕМО ЖИТИ АЖ 2 ТИЖНІ СЕРЕД ЦІЄЇ КРАСИ!

Ні фотоапарат, ні кінокамера, ні кілометри поезії і прози – ніщо не здатне відтворити й градинки величі цього ландшафту, цього краєвиду. Треба просто тут побувати, побувати на кожній скелі, на кожній підруйнованій генуезькій стіні, глянути на це все і тільки слухати голос свого щасливого серця.

А поки що ми вивантажуємось, ахаючи і охаючи при вигляді своїх брудних і запилених рюкзаків. Виявляється, тут якраз проходить рицарський фестиваль. Весь персонал фортеці (“крепостные”) бігає в справах. І справді, за древніми стінами (вхід за які, до речі, коштував 20 грн) зібрався великий натовп, повно рицарів у всіляких костюмах зі зброєю на будь-який смак.

І тут ми. Крокуємо перед сценою, повз середньовічну метальну установку, нав’ючені своїми “рюкзачищами”. Проходимо серед здивованого натовпу. Директор заповідника коротко пояснює умови нашого майбутнього перебування на території фортеці, де проживатимемо в наметах.

Ми повинні будемо 6 годин в день відпрацювати на розкопках. Потім – вільний час, який заповнюється на наш смак екскурсіями в гори, відпочинком на пляжі та всім, чим захочемо.

Найбільше хотілось чим швидше потрапити на море. Але перед цим необхідно було вирішити усі організаційні питання, розбити табір. Тому така невідповідність між “хочемо” і “можемо” створювала певний дискомфорт, але, разом з тим , загострювала наше відчуття прекрасного… і не тільки. Проте , все вийшло злагоджено і демократично, без зайвих нервів.

Отож, “скіфська рада” постановила:
• Прокидатимемось о 5.30. і з 6.00 до 12.00 розкопуємо архітектурну споруду.
• Харчування нам забезпечують Аня , Женя і Тоня, яким виділив кухню з усім необхідним директор заповідника.
• За безпеку табору відповідатимуть двоє змінних чергових.

Нарешті ввечері всі повністю освоїлись на новому місці. Полізли на південно-західні стіни фортеці, звідки відкривався прекрасний вигляд на море. Зліва – гори, справа теж, позаду – генуезькі вежі, а знизу, як на руці, весь Судак, затиснутий вершинами з усіх сторін.
Після прекрасної вечері, під п’яні крики рицарів , повернулися в табір. Всі лягли на землю та зачаровувались куполом нічного зоряного неба. Потім почались розмови на тему теорії розвитку космосу. Нарешті ми відпочиваємо. Повністю розслаблені. Так пройшов наш перший день в Судаку.

18 липня, неділя
Сьогодні ми йдемо на море!

Щоб дістатися до міського пляжу, нам треба спускатися із фортеці вниз. А оскільки дельтаплана ніхто з нас не прихопив (навпрошки – стрімкий скелястий схил), то прийшлось обходити повністю всю нашу гору, поволі спускаючись вуличками курортного Судака.
Як виявилось, пляжем тут називають вузеньку смужку галькового берега. Якщо глянути з висоти, то площа людських тіл, які тут “відпочивали”, значно перевищувала площу відкритого каміння. Згадуються слова з гуморески: ”Кто пойдет первым слоем ?”

Якось зуміли примоститися під самою лінією води. Море дещо холодне, бо недавно пройшов шторм. Весело попірнали, по засмагали, вивчили навколишню територію, пропозицію товарів і послуг, пожахалися цінами на них та й пішли на обід.

Під вечір на території фортеці проходило захоплююче дійство – фестиваль досяг свого апогею. Ми ж в будь-який момент могли піти і глянути, що там твориться, бо ж відбувалось все це на наших очах.

Стріляли з требушета (величезної метальної зброї часів середньовіччя), інсценізували битву генуезьких рицарів із руськими воїнами (бугурд), повсюди ходили коні, віслюки, рицарі, індіанці, амазонки, прекрасні дами…

Вночі, після вечері, ми організували збори. Запаливши свічку, передавали її з рук в руки, після того, як кожен казав кілька слів про себе і про те, чого він тут в цю зоряну ніч опинився саме серед цієї компанії.

То був своєрідний вечір знайомств. Просто неймовірний заряд емоцій та інформації!
 
19 липня, понеділок
О шостій ранку нас випустили “попастися” на розкопі. Хлопці “грались” кірками і тачками, носили каменюки, дівчата сапали траву. Одним словом, розчищали поле для майбутніх трудових подвигів. Така собі колгоспна бригада. Враховуючи, що наш начальник розкопу ще не приїхав – згодиться, як на перший день.

Після обіду влаштували масове “звалище” на ковриках під своїм тентом. “сплетіння рук, сплетіння ніг” – і ось уже два десятки осіб втиснулись на трьох кариматах і намагаються сфотографуватися. Думаємо, нам це вдалося.

20 липня, вівторок

Ми зустрілись з нашим безпосереднім начальником, головним археологом Туром Віктором Григоровичем, який викладає в Сімферопольському державному університеті, знаний науковець, турист, член Ради з питань релігії при міністерстві АРК, людина, повна сил, енергії і незгасаючого оптимізму.

Він чітко розподілив розкоп на кілька ділянок, закріпив за кожною певну бригаду, роздав інструменти і поставив конкретну задачу, яку треба було виконати до завершення робочого дня. Було досить важко та незвично. Крім того, піднімали верхній, завалений камінням культурний шар ( до того ж не цікавий в плані знахідок – XVII-XIXст.)

Сніданок і обід здавалися раєм. Можна присісти, вмитись, випити дорогоцінної води, поїсти, відновивши втрачені за кірками, лопатами, сапками та тачками сили. Страви, приготовані нашими кухарями, приводили в захоплення кожного.

Ввечері керівник організував розширену екскурсію по фортеці – це ж, все-таки, місце нашого проживання. Розповідь була надзвичайно цікавою, хоча без жодних казок типу “Дівочої вежі”, з якої (як саркастично зауважив Віктор Григорович), регулярно стрибала дочка консула від нещасливого кохання. Давня Солдая знаходилась на перетині важливих торгових шляхів. Про це свідчить хоча б те, що тут було представництво торгового дому Марко Поло.

До речі, основною статтею доходів Генуезької республіки було забезпечення руху товарів по західній гілці Великого шовкового шляху. Це і стало причиною окупації генуезьких міст кримського узбережжя новим могутнім конкурентом – Османською Туреччиною. Кафа (Феодосія) здалася в руки грізного противника без бою. Але консул Солдаї Христофор де Негро (який підпорядковувався володарю Кафи) прийняв тверде рішення тримати оборону. В результаті усі відчайдушні захисники були вбиті разом із де Негро в бою. Останнім їхнім притулком і братською могилою стала церква Діви Марії, яка збереглася і донині.

Заходимо в донжон – житлову вежу, де мешкав консул. Нижній ярус – кухня, другий – спальня, зал і кабінет, на третьому перебували охоронці. Згідно із генуезьким статутом, консул обирався і назначався на службу лиш на декілька років, разом із двадцятьма арбалетниками, охороною, священиком приїжджаючи на нове місце. Це і був весь контингент генуезців.

Фінанси, ведення війни, політика з локальними групами, дотримання закону – за все це відповідав консул. Він мав необмежені права, після закінчення строку міг легально привезти в Геную один корабель з товаром, що не оподатковувався. Але тільки він ступав на довгожданий рідний берег, над ним влаштовувався суд. Розглядали позови, які збиралися протягом його правління від усіх бажаючих місцевих жителів.

Потім наш шлях проліг вверх до напівзруйнованого православного монастиря на самісінькій вершині. Проминувши майданчик зі знаряддями катувань, усі подерлися до руїн. Поволі з гір наповзав вечір. Місто вкрилося тисячами ліхтарів-світлячків. Немов золотий ланцюг, сяяла набережна. А над усім цим височіла підкорена нами вершина, яку десь далеко внизу сотні літ підточують невтомні хвилі Кара Денізу.

21 липня, середа

Ввечері ми розпочали гру під назвою “Янгол-охоронець”. Кожен витягнув папірець із прізвищем свого майбутнього “підопічного”. Суть гри: робити різні приємності та несподіванки підопічному, але так, щоб той ні в якому разі не здогадався, хто є його “янголом”.

22 липня, четвер
5.30. – як завжди, підйом. Проте з кожним днем вставати легше. Вперше знайдені монети – дві дрібні бронзові тюркські теньги. За сніданком об’явилися “янголи” – в кружках знаходили записки, шоколадки… В обід “охоронці” діяли ще інтенсивніше. Асортимент виявів уваги розширювався: в хід пішли цукерки, квіточки, фрукти, задушевні і дотепні послання. Все це продовжувалось протягом дня. Гра захопила та заінтригувала всіх.

О 17.00 Віктор Григорович повів нас у гори. Тільки тоді ми вперше відчули їх по справжньому – не тільки очима і ногами, а слухаючи розповіді свого провідника. Проминувши кришталеве джерело, продовжували підійматись по все крутішому схилу, порослому де-не-де ялівцем. Наша мета – монастир ІХ ст., вперше відкритий нашим провідником, розкопаний і досліджений під його ж керівництвом, являє собою залишки кам’яної кладки і фундаменту. Заснований втікачами з Візантії від іконоборців.

Перед нами розкинувся Судак, фортеця, мис Меганом і море майже до Туреччини. Довго сиділи, бесідували і зовсім не хотілось повертатись із цієї тихої, вільної від марнот життя, місцини.

23 липня, п’ятниця
Сьогодні усі вставали під звуки … “Генуезького радіо”, яке організував Олег, увімкнувши побілку з класичною поліфонічною мелодією, а сам дикцією закоренілого ді-джея розпочав “ранкову програму”, запрошуючи усіх підніматися, вмиватися та прямувати на розкоп.

Робочий день розпочався! Не встигли “прилетіти” три тачки, як усі інструменти миттю порозхоплювали. Верхній нецікавий кам’янистий шар уже зняли. А зараз – не робота, а казка.
Після багатьох серйозних знахідок 700-літньої давності з’явився певний азарт. Повністю вимальовується планування вже не турецької, а генуезької архітектури. Монети та полив’яна кераміка дали можливість визначити точне датування культурних шарів. Земля пухка, легко розкопується.

Після обіду – вільний час. Більшість “Скіфів” попрямувало на скелястий пляж. Після вечері німецькі науковці, які були тут проїздом, прямо на середньовічній оборонній стіні організували показ слайдів і лекцію на тему реконструкції римських кораблів, знайдених на річках підводними археологами.

24 липня, субота
Взавтра – вихідний! Саме під таким лозунгом пройшов сьогоднішній робочий день. Час для сніданку розтягнувся з 30 хвилин до години. Головне, наш керівник задоволений роботою, каже, що у нас з’явився корисний досвід.

Та й щодо знахідок день виявився рекордним – було відкопано 4 зліплені між собою монети (одна з яких срібна), якусь бронзову деталь, великі шматки кераміки з яскравими орнаментами. А ще під кінець усі масово боролися з “обезьянником”- натовпами туристів, які весь час пробиралися на наші розкопки з високоінтелектуальними запитаннями “ну що, золото знайшли?”, “а що ви тут копаєте?”. Віктор Григорович пояснює: ”Розкопки – мій робочий стіл. А ви на нього вилазите. Я ж не лізу на ваш…”

25 липня, неділя

Сьогодні ми розділились на дві групи: одна поїхала на екскурсію в Новий Світ, інша – в Кара-Даг. Коли ж ввечері всі повернулись у табір, відбулось грандіозне дійство – відкриття масок яголами-охоронцями. “Скіфи” сіли в коло, і кожен по черзі, тримаючи в руках сопілку Олега, ділився враженнями від цієї гри і повинен був хоча б приблизно відгадати ім’я свого янгола.

Проте майже ніхто не міг назвати конкретну людину – “охоронці” вирізнялись невичерпною фантазією та вмінням камуфлюватися. Усі були в захваті від гри, кожен помітив, що встановилась ще краща дружня атмосфера, потеплішали стосунки, збільшилась кількість усмішок, загострилась уважність до потреб, інтересів та смаків ближнього. Олег підсумував, що ця гра несе добро в наші серця.

І ось відповідальний момент. Кожен називає свого підопічного, попередньо розповівши, як жилося в ролі янгола. Підопічний від серця дякує своєму охоронцю ( які тут були емоції!) і починає все спочатку. Це був вибух шаленої позитивної енергетики, яка накопичувалась впродовж 4-х днів. Це був стан всеохоплюючої колективної невагомості.

26 липня, понеділок

День пройшов під лозунгом “Йдемо на гору Сокіл!” (найвищу в околиці), на яку врешті-решт ніхто так і не пішов. Ввечері значна частина “Скіфів” з великими зусиллями, але вибралась на нічну набережну. Прогулялися компанією, вийшли на пляж. Посеред моря – широка срібна місячна доріжка.Деякі дівчата пішли купатись. Всі інші під звуки караоке влаштували гарячу дискотеку на піску.

27 липня, вівторок
Як гласить народна мудрість: “Смітник – це найкраща знахідка археолога” І ми його знайшли – звалище XIV століття! Тут виявилось чимало великих шматків від гарного керамічного посуду, які ніби тільки й чекали на те, щоб їх помили і склеїли в декілька витворів середньовічного гончарського мистецтва.

Ввечері на території фортеці розпочиналось велике шоу – проходив міжнародний чемпіонат з армреслінгу. А на закінчення усі весело танцювали під живу енергійну музику яскравого молдовського гурту “Zdob si zdub”, який подарував нам чудовий концерт.

28 липня, середа

Після вчорашнього ми – трударі-археологи – перебували в досить дивному стані. Проте, заради науки були готові на будь-які жертви. Начальник розкопу розумів нас і підтримував моральний стан бригад закликами в комуністичному стилі.

З гумором, йому вдавалось імітувати кращих ораторів радянських часів: “…Товарищи! Ударим киркой по злобным проискам вражеской лени!..” Одним словом, під кінець було весело. Тому вирішили сфотографуватися усім колективом на нашій робочій ділянці з рідними інструментами в руках на фоні кримської краси.

30 липня, п’ятниця

Зачистка розкопу. Підготовка його до фотозйомки. Вичищаємо до блиску результати роботи наших кірок: борти, “підлогу” і вивільнені з під тягаря століть стіни. Віктор Григорович говорить, що цей розкоп чекає на нас наступного року: треба занурюватись глибше.

А наразі наша група повністю виконала свій план. Ось і все. Останній робочий день скінчився. Пішли попрощатися з морем, скелями та медузами.

Коли вечірня прохолода огорнула гарячу від кримського сонця землю, коли ніч ніжними дотиками знімала спрагу палючого дня, “Скіфи” зібралися посеред табору, щоб якнайкраще провести останні години в таємничій (але вже такій рідній!) фортеці Солдаї, Сугдеї, Сурожу, Судаку…

Опубліковано в газеті “Економіст” у 2005 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар