Зимові Карпати

 

 Автор: dosiaguru

В тому закутку емоційно-асоціативних нажитків моєї персоналії, зимові Карпати, окрім лиж, асоціювались із чимось неймовірно зусильно-затратним, важко здоланним і психологічно непростим. Мовляв, і влітку в горах несолодко, що заставляє людей інколи не розуміти всього фану від хайкінгу, а тут зимою. Тому, десь, певно, було відміченно, я вважав, що за нагоди зимові гори потрібні бути опробувані. І тут дзвінок славних луцьких хайкерів, із чіткою директивою "в четвер, в 2 ночі у Франківську на вокзалі". Докупивши необхідне спорядження, діставши важко докуплюване (льодоруби і тп), був даний старт походу по Мармороському хребту.

Читайте далі на новому блозі GeoClub.in.ua

Почалась все із такого собі завдання, а саме як дібратися в Франківськ о 2 годині ночі. Виявляється, якщо сісти на експрес Київ-Львів, прибути до Львова о 23.30, зробити пересадку о 23.44 на потяг Ковель-Чернівці, то можна бути десь о 2.20 в Франківську. Славний дизель Франківськ-Рахів вніс фінальний акорд в добирання до гір, а автобус Рахів-Ділове матеріалізував гори.

Короткий чек-ін в прикордонників. Готувати перепустки треба зазделегідь, за 2 тижні. Маршрут пролягає акурат по кордону України та Румунії, тому треба оформляти перепустки.

Чек-ін коло прикордонної застави.

Перетнули Тису, на якій є гідрографічний пост, і вийшли на маршрут.

Погода просто заряджала бадьорістю.

Традиційно в перший день вставляє найбільше, бо тут все докупи: емоції високої природи з приводу перебування в горах, фізичне навантаження ще те, притирання до людей і тп. Але якось так вийшло, що ночівля в перший день була запланована далекувато від місця старту, проте в чудо-колибі, що славно і слугувало гарним стимулом тримати широкий крок.

Йшлося доволі легко, інколи траплялись девіантні переправи.

На першому великому привалі повиділи приблизу локацію, що повинна була бути досягнутою. І від того стало важче. Ген на горі!

Проті піднімання вгору мало і свої бонуси - стрімке зростання прекрасності навколишніх краєвидів.

До колиби дійшли десь після 17. Вже вечоріло.

Колиба виявилася класично-прекрасною. Із пічкою, дровами і туристичним духом.
Добряче змерзнувши у свому -20 спальнику (певно, обман), поснідавши, вирушили на штурм Попа Івана Мармороського.

В ході підйому мали тренінг по тому, як використовувати льодоруб у разі зриву. Знадобилося згодом аж 4 рази!
Сашко демонструє трюки!

Йшлося дуже важко. Метіль. НЕ у всіх були кішки, тому мусили самі тропити серпантин.

Відчуття при досягненні вершини були феноменальні!

Умови стали жахливими. Штормовий морозяний вітер, тонка льодяна кірка снігу, яка з радістю провалювалась під тобою і утворювала гострі краї, подекуди просто лід. Раз я ледве не полетів у Румунію!

Власне, із підйомом на хребет почався і державний кордон. Дуже символічна світлина на ту тематику:

Після будь-якого підйому йде спуск, без кішок на тотально льодяному покриві - це дуже ще та забава

Перші 5 людей, що мали кішки йшли попереду і прокладали східці, решту, в тому числі і я, хто не мали кішок слідували їхнім слідам. В один момент я зірвався, стиг зарубатися. Згодом повторилося, але будучи на початковому етапі володіння технікою льодоруба не зміг зарубатися і метрів із 300 полетів вниз додолу, гарно зчухравши спину і полякавши колег. Жахливо просто!

Все-таки спустившись, ми неочікувано зустріли контрабандистів. Вони явно нас злякалися, а ми почали їх фотографувати. Вони несли на собі багато цигарок. Поняття не маю як вони перейшли хребет без спорядження. На задньому фоні герої нелегального крос-державного тютюнового ринку:

Почало темніти. І ми вже мали намір шукати гарне місце для стоянки, але випадково на GPS знайшли колибу за кілька кілометрів.

Тому годину зусиль і ми пристали до досить порядної колиби, в якій і зробили другу ночівлю.

Вранці ми мали йти на Стіг. Але нас чекав неприємний сюрприз.

За ніч випало 30 см снігу і швидкість руху була 1км за 1 год.

Снігоступів не було, тому доводилося тропити, що забирало багато сил.

Снігу бло добре поколіна

Із-за цього прийняли рішення змінювати маршрут і спускатися в село Богдан, оскільки до Стогу дійти було нереально, а значить і далі до Зеленого, дійти вчасно.

Гарним в альтернативному маршруті було те, що потірбно було йти вниз.

Але це не означало відсутності того, за чим прийшли - дивовижних подихозатримуючих фонів

За якихось кілька годин ми дійшли до села Богдан. Хоча до нього потрібно було ще спуститись. Дорога гарна і вкатана, але це влітку. Взимку вона знизу льодяна, а зверху снігом вкрита поколіна. Це так ефектно йти вниз і розкидати його цілінсний шар! Але, звісно, теж втомлююче!

Поспостерігавши і понасолоджувавшись вдосталь оточуючими хребтами, все ж дійшли до села.

А в селі весілля!

Потім ще бари Рахова, потяг Рахів-Львів, і постпохідна заява - зимовий похід вібувся!
Розчарувавшись у свому спорядженні, думаючи половину дороги про те аби дійти (хлопці аж бадьорі попались, хоча різношерсті, як оце моряки і депутати міської ради, велосипедисти і альпіністи). ЦЕ явище, це феномен, це зимові Карпати, це потрібно перевідчувати і переосмислювати. І повторити...