Продовження. Початок розповіді про Бушу - тут >>>
В центрі цього парку стоїть така собі модерно-трипільська хатинка. Зазирнувши у вікна, з’ясувалось, що в ній зберігається розкопаний стародавній фундамент чогось. 
Трипільську стоянку охороняє чудернацький ідол (фото з обох сторін)
Виходячи з парку в пошуках нових цікавинок Буші, перед вхідними ворітьми нас зустріли жіночки граблями, і, безпомилково розпізнавши в нас туристів, люб’язно сказали: «Доброго ранку, ми не тільки граблями махати вміємо, але й екскурсії проводимо, не бажаєте?..»
Через брак часу, від екскурсії ми відмовились. До речі вона коштує 40 грн., плата за вхід – 6грн., стільки ж треба буде викласти за фотозйомку. Через те, що «жіночки, які не тільки граблями махають» в той день мали купу клопоту з величезною ватагою якихось туристів які от-от мали приїхати до них, садівники-екскурсоводи люб’язно дали нам ключі від наступного бутанського дива – стародавньої скельної церкви.
Цей рельєф зберігся в храмі з п’ятого століття н.е.
Нажаль на втіху сьогоднішнім туристам лишилась лишень одна відреставрована башта.
Проходжаючись містечком часто натрапляєш на інші не менш цікав скульптури, біля яких бігають щасливі життям гуси та індики, вільно росте кукурудза та інші сільськогосподарські принади.
Подорож до Буші була б неповною, якщо б ми не зайшли на стародавнє козацьке кладовище, що на іншому боці гори, де і простягнулось саме село. На зворотному боці кожного хреста нерівними буквами вирізано: тут покоїться раб божий … (Матвій, Іван тощо) з такої-то сотні, полка…
Однією з найбільших проблем у всій цій подорожі була дорога. Адже як туди добиратись, а потім ще й дістатись Києва залишалось відкритим питанням протягом всієї подорожі.
Для прикладу коротенько про маршрут, яким добирались ми: Київ-Вапнярка (потягом), потім: Вапнярка- Ямполь (маршрутка), ну а потім як повезе, адже з Ямполя (районного центру) власне до Буші ходить автобус раз на день (при тому не щодня).
Таксі від Ямполя до Буші вартує 80 грн. Ми домовились за 50 грн. Назад до Києва ми дістались автостопом. Через те, що Вінниччина славиться своїми побитими дорогами та дуже малим рухом по дорогах, нам довелось поміняти 11 машин. Та дістались ми за 8 годин.
Я вважаю, що нам дуже повезло, тому для тих, хто планує цю подорож, хай вас попередить цей вид безнадійно порожньої траси – щось на кшталт цього вам доведеться спостерігати досить часто (машини рухаються по ній з частотою приблизно 3-4авта на годину).
кіноантон та Юкагубар
В модерно-трипільській хатинці знаходяться залишки стародавнього трипільського житла =) Його розкопали відносно нещодавно =)
ВідповістиВидалити